Харківський національний медичний університет, 2010 рік, спеціальність «Педіатрія». Інтернатура на базі Харківської обласної дитячої клінічної лікарні (ОДКЛ).
Чому я стала лікарем?
Рішення стати лікарем я прийняла ще в старших класах школи. Для мене завжди було важливо, щоб професія не лише приносила користь людям, а й була цікавою, давала можливість постійно розвиватися та відкривати для себе щось нове.
Мій учитель, А. Я. Циганенко, свого часу сказав слова, які я запам’ятала на все життя: «Навчитися лікувати — це ще не все… Головне — любити людей».
Саме любов до людей, бажання допомагати, невгамовна жага до знань і прагнення постійного професійного розвитку привели мене в медицину. І сьогодні я переконана, що саме ці цінності залишаються основою справжнього лікарського покликання.
Кумедний випадок з практики
За роки роботи лікарем УЗД я зрозуміла, що пацієнти вміють дивувати не менше, ніж результати обстежень.
Є два запитання, які я чую особливо часто:
— Докторе, а чоловік у мене випадково не вагітний?
— Докторе, а я буду жити? Скільки мені залишилося?
На перше завжди хочеться відповісти з усмішкою: «Давайте спочатку переконаємося, що це фізіологічно можливо!» 😊
А друге, хоч іноді й звучить кумедно, насправді змушує бути особливо уважною. Адже за таким запитанням часто стоять людський страх і тривога.
Тому в моїй роботі важливо не лише побачити й правильно описати те, що показує апарат, а й почути пацієнта, пояснити результати та підтримати добрим словом.
Адже лікар УЗД щодня бачить багато цікавого, але найголовніше — завжди пам’ятає, що по той бік датчика є людина, яка довіряє йому своє здоров’я.
